Жінки йдуть у виробництво: як мама п’ятьох дітей підкорює метал

Ще донедавна зварювання, токарство чи механіка вважалися суто «чоловічими» професіями. Але сьогодні все більше українок ламають ці стереотипи — опановують технічні спеціальності, працюють із металом і технікою, стають частиною виробничих команд.

Для багатьох це не лише зміна професії, а й новий старт — можливість повернути впевненість у собі та створювати реальні речі. Однією з таких історій стала історія Антоніни, мами п’ятьох дітей, яка після війни вирішила повністю змінити напрямок життя і стала зварювальницею.

«Я люблю робити руками. І коли побачила, що жінок запрошують на зварювання, подумала — це для мене».

Як усе починалося: перший крок у технічну професію

Антоніна народилася у Вишгороді, неподалік Києва. Закінчила Київський політехнічний інститут і за фахом стала інженеркою-екологом. Більшу частину життя працювала проєктанткою — займалася кресленнями, документацією, технічними розрахунками.

Паралельно вона завжди тягнулася до роботи руками — любила шити, в’язати, створювати щось власноруч. У школі саме уроки праці були її улюбленими. Згодом це хобі переросло у справжнє бажання робити щось реальне, практичне, корисне.

Ще кілька років тому Антоніна не уявляла себе у зварювальній масці. Робота з металом здавалася чимось далеким від її попереднього досвіду. Але саме прагнення створювати, бачити результат своєї праці стало поштовхом до змін.

Випробування війною

Після початку повномасштабного вторгнення Антоніну з дітьми евакуювали до Швейцарії. «Ми не планували емігрувати. Сказали — тиждень-два, і додому. Але вийшло три роки».

Життя за кордоном було непростим: садочки працювали кілька годин на день, школи — лише французькою, звичні предмети зникли з розкладу. «Діти нудьгували, не розуміли, чому не можуть нормально навчатися. Я сама почувалася ніби в замкненому колі: чужа мова, чужі правила, постійна невизначеність».

Новий старт після повернення

Після повернення в Україну Антоніна почула про набір жінок на курси зварювання у KSE ProfTech. Вирішила спробувати — бо «якщо не зараз, то коли».

«Навчання, група, викладачі — усе було живим, енергійним. Це навіть не просто про зварювання, це про відчуття руху і життя».

Через шість тижнів навчання Антоніна офіційно працевлаштувалася на підприємстві. Тепер вона впевнено працює з різними металами та методами зварювання. «Колектив прийняв добре. Хлопці допомагають, підказують. Я думала, що у виробництві буде суворіше, але тут усе по-людськи».

Зварювання — це не лише іскри

Антоніна каже, що зварювання — це не лише техніка й вогонь, а точність і естетика. «Дивишся на шов — і він як візерунок. Є шви для краси, і вони мають бути ідеальними. У жінок часто виходить краще — ми уважніші до дрібниць».

Вона переконана, що жінки здатні працювати у будь-якій сфері, якщо мають бажання й умови для розвитку.

«Хочеш допомогти державі — створюй»

На запитання, чи варто жінкам іти у виробництво, Антоніна відповідає просто:

«Так. Головне — не боятися. Ми можемо створювати, у нас є терпіння й увага до деталей. Це те, що робить нас сильними».