«Монтаж електроніки — це як медитація»: як після років переїздів Ліза знайшла відчуття спокою і опори

Лізі 27 років. За кілька років війни Ліза встигла пожити в різних містах і країнах, змінити сфери роботи й не раз починати з нуля. Цей досвід став для неї не лише випробуванням, а й способом краще зрозуміти себе — і зрештою привів до рішення обрати технічне навчання як нову професійну опору.

«Я багато чого вже пробувала в житті. Можливо, це така криза тридцяти, але мені реально хочеться зрозуміти, куди я йду. Хочеться стабільності — внутрішньої й професійної», — говорить Ліза.

Вона родом із Луганської області й добре пам’ятає початок війни ще у 2014 році — тоді була школяркою. Саме тоді, каже вона, з’явилося відчуття, що ця історія надовго.

«У мене було відчуття, що це не закінчиться швидко. Просто буде якась пауза, а потім воно продовжиться», — згадує Ліза.

До повномасштабного вторгнення Ліза майже рік жила в Харкові. Саме там вона почала більш-менш вибудовувати своє життя: знайшла роботу, відчула стабільність і зрозуміла, що рухається в правильному напрямку.

Вона працювала менеджеркою з продажів в інтернет-магазині електроніки. Це була не просто робота з клієнтами — Ліза брала участь у тестуванні техніки, підготовці товарів до продажу, створенні описів і фото.

«Ми тестували самі прилади перед тим, як виставляти їх на сайт: робили фотки, опис, щось могли підкрутити чи підлагодити. І мені це реально подобалося», — розповідає вона.

Саме в Харкові Ліза вперше чітко усвідомила, що їй цікава технічна складова роботи — розбиратися, як щось працює, і бути залученою в процес.

Інтерес до технічних речей у неї був і раніше. Ще в школі її приваблювала фізика, хоча тоді вона давалася непросто.

Після початку повномасштабної війни життя в Харкові обірвалося за один день — разом із роботою та планами. Ліза виїхала за кордон практично одразу. Країною стала Німеччина.

Без знання мови Ліза влаштувалася продавчинею-консультанткою в магазині. Пізніше перейшла в готельно-ресторанний бізнес, де працювала в великій компанії й пробувала різні ролі — від кухні до залу.

«Це була робота, щоб вижити. Не те, що мені дуже близьке, але треба було якось ставати на ноги», — пояснює вона.

Попри складність, цей період став для неї серйозною школою адаптації — особливо з огляду на бюрократію й оформлення документів у Німеччині.

«Там складно з документами, але я швидко розібралася. Думаю, мій рівень адаптивності тоді був максимальний», — додає Ліза.

Попри стабільну роботу за кордоном, Ліза постійно відчувала зв’язок з Україною. Тут залишалися сестра, друзі, родина. Частина близьких певний час перебувала в окупації.

Рішення повернутися вона прийняла усвідомлено.

«На початку літа я вже точно знала, що повернуся. До липня закінчила всі справи, зібралася — і поїхала додому. Бо тут мої люди», — каже вона.

Після повернення Ліза знову пішла працювати в ресторанну сферу — знайому і зрозумілу. Але водночас стало очевидно: це не те, куди вона хоче рухатися далі.

«Я звикла, що все офіційно, зрозуміло. І мені дуже хотілося стабільності — не просто роботи, а якоїсь перспективи», — пояснює вона.

Саме тоді вона вирішила спробувати технічний напрям. Про курси KSE ProfTech Ліза дізналася з соцмереж — її зацікавив формат короткого інтенсивного навчання з великою часткою практики й фокусом на реальні виробничі професії. «У мене так працює: або почати одразу, або я почну сумніватися і передумувати», — зізнається вона.

Найбільше Лізі зайшла саме практика — монтаж електроніки, робота з паяльною станцією, дрібними компонентами та дротами. «Монтаж електроніки — це постійний баланс між концентрацією і спокоєм. Під час паяння думки впорядковуються», — говорить вона.

Після кількох років постійних переїздів, змін країн, квартир і робіт ця монотонна, точна ручна робота дала їй те, чого давно не вистачало. «Останні роки — це був суцільний рух. А тут з’явилося відчуття опори», — каже Ліза.

Після завершення навчання вона планує працювати за фахом і глибше розбиратися в технічних процесах. У перспективі Ліза не виключає й суміжні ролі — менеджмент, продажі, роботу з людьми, але вже з технічною базою. «Хочеться почати з фундаменту — через практику. А далі подивитися, куди це приведе», — підсумовує вона.

Історія Лізи — не про «ідеальний план кар’єри», а про пошук опори в умовах постійних змін. Про рішення почати з фундаменту — з практичної професії, де важливі уважність, точність і внутрішній спокій.

Саме на такій логіці побудоване навчання в KSE ProfTech — програмі швидкої професійної підготовки від Київської школи економіки. Тут не обіцяють миттєвих трансформацій, але дають реальні навички, роботу з обладнанням і розуміння того, як функціонує сучасне технічне виробництво.

Набір на курси триває постійно. 

Формат підходить тим, хто:

• хоче змінити професію або почати з нуля;
• шукає практичну, прикладну спеціальність із попитом на ринку;
• цінує роботу руками, концентрацію і зрозумілий результат.

Якщо ти впізнаєш себе в цій історії — заповнюй заявку та починай свій шлях у технічній сфері.